Військовослужбовець, який отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, має право на одноразову грошову допомогу: висновок 8 ААС

Позивач у різні періоди з 2014 по 2018 роки безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, внаслідок чого йому у 2015 році було визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% без встановлення інвалідності у зв’язку із травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби. У 2019 році, після звільнення з військової служби у відставку (за станом здоров`я), позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, і він звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги.

Міністерство оборони України (далі – відповідач) мотивував відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках, та втратою працездатності у вигляді встановлення II групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, а отже виплата не здійснюється відповідно до абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XIІ): «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Аналізуючи вищезазначену підставу для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, колегія суддів Восьмого ААС дійшла висновку, що обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на такі випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк:

1) змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або

2) змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що вказані випадки є самостійними, не можуть поєднуватися та поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XIІ не містить часових обмежень щодо випадків, коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності.

Колегія суддів Восьмого ААС зауважила, що у спірних правовідносинах йдеться саме про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для здійснення такої виплати без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності. Тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абзаці 2 пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ та пункті 8 Порядку № 975, є незаконним.

Таким чином, Восьмий ААС залишив без змін рішення Тернопільського ОАС та зобов’язав відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 року.

Постанова Восьмого ААС у справі № 500/2648/19 доступна у ЄДРСР за посиланням.